Громадянин як власник належного йому майна може використовувати його для здійснення господарської та іншої діяльності, не забороненої законом, зокрема передавати його за плату у володіння та користування іншим особам (стаття 760 Цивільного кодексу України).
Згідно з Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексами України фізична особа самостійно має право обрати спосіб реалізації своєї діяльності, в т. ч. шляхом здійснення підприємницької діяльності. Підприємець має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, в т. ч. здавання в оренду власного майна.
З 01.01.2004 р. правові засади провадження підприємницької діяльності регулюються нормами Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. N436-IV, відповідно до глави 4 (ст. 42, 44, 47) якого сутність визначення поняття "підприємництво", принципи його здійснення ґрунтуються на самостійності та систематичності провадження діяльності, метою якої є одержання прибутку, а також на рівності прав та можливостей незалежно від обраних організаційних форм підприємницької діяльності.
Згідно із пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2 500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість для осіб, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, визначений статтею 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI (далі - Кодекс).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для суб'єктів господарювання - фізичних осіб, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, Кодексом не передбачено.
Згідно з Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексами України фізична особа самостійно має право обрати спосіб реалізації своєї діяльності, в т. ч. шляхом здійснення підприємницької діяльності. Підприємець має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, в т. ч. здавання в оренду власного майна.
З 01.01.2004 р. правові засади провадження підприємницької діяльності регулюються нормами Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. N436-IV, відповідно до глави 4 (ст. 42, 44, 47) якого сутність визначення поняття "підприємництво", принципи його здійснення ґрунтуються на самостійності та систематичності провадження діяльності, метою якої є одержання прибутку, а також на рівності прав та можливостей незалежно від обраних організаційних форм підприємницької діяльності.
Згідно із пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2 500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість для осіб, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, визначений статтею 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI (далі - Кодекс).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для суб'єктів господарювання - фізичних осіб, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, Кодексом не передбачено.
Визначальним фактором для формування податкового кредиту суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при операціях з нерухомим майном є взяття на облік такого майна в якості основних фондів та подальше використання таких основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку за наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, а також відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. №1492 платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено п.2 ст.3 Закону України від 16.07.99р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. При цьому слід враховувати, що ст.51 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Таким чином, до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можливе включення сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку капітальним ремонтом нежитлового приміщення, за умови взяття на облік такого майна в якості основних фондів та використання його в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.
Таким чином, до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можливе включення сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку капітальним ремонтом нежитлового приміщення, за умови взяття на облік такого майна в якості основних фондів та використання його в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.
Враховуючи вищевикладене, до податкового кредиту фізичної особи - суб'єкта господарювання, платника ПДВ, який надає в оренду власне нерухоме майно (КВЕД 70.20.0) не можливе включення сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв’язку отриманням послуг з капітальним ремонтом нежитлового приміщення.
Державна податкова служба у м. Київ
Немає коментарів:
Дописати коментар