Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум у 2014 році

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VІІ у 2014 році затверджені наступні соціальні показники.
 

Мінімальна заробітна плата

 

Мінімальна заробітна плата	Розміри у 2014 році
	з 1 січня	з 1 липня	з 1 жовтня
у місячному розмірі	1218	1250	1301
у погодинному розмірі	7,30	7,49	7,80

 

Прожитковий мінімум

 

Прожитковий мінімум	Розміри у 2014 році
	з 1 січня	з 1 липня	з 1 жовтня
на одну особу в розрахунку на місяць	1176	1207	1256
для дітей віком до 6 років	1032	1059	1102
для дітей віком від 6 до 18 років	1286	1320	1373
для працездатних осіб	1218	1250	1301
для осіб, які втратили працездатність	949	947	1014

Нова форма декларації про доходи

Міністерство доходів і зборів України наказом від 11.12.2013 р. № 793 (далі — Наказ № 793) затвердило нову форму податкової декларації про майновий стан і доходи та інструкцію щодо її заповнення.

Даний звіт подають приватні підприємці на загальній системі оподаткування та громадяни.

Наказ № 793 набув чинності з 31.12.2013 р.

Це означає, що якщо орієнтуватися на п. 46.6 Податкового кодексу України, то подавати звітність за 2013 рік потрібно за старою формою (затвердженою наказом від 07.11.2011р. № 1395).

Але податківці, всупереч законодавству, вимагають звітувати за 2013 рік за новою формою.

Завантажити НОВУ ФОРМУ Податкової декларації про майновий стан і доходи


Читайте також:

Як заповнити річну декларацію про майновий стан і доходи для ФОП на загальній системі. Інструкція та приклад

Заповнення декларації з податку на доходи фізичних осіб для підприємця на загальній системі (за старою формою, затвердженою наказом від 07.11.2011р. № 1395).

Рейтинг «регіонів- годувальників» України. На першому місці – Полтавщина

Теза про те, що східні регіони України «годують» західні, безнадійно застаріло. Про це пише Артем Захарченко в «Інвестгазеті».

За перше півріччя 2013 року Донецька область отримала з держбюджету на 9,2 млрд грн асигнувань, дотацій і субвенцій більше, ніж до нього повернула. Більше платежів з бюджету отримав тільки Київ – більше 11 млрд. У той же час Львівська область за півроку перерахувала до держбюджету на 356 млн грн більше, ніж з нього отримала.

Якщо порівнювати бюджетне сальдо в розрахунку на одну людину, то на одного донеччанина з держбюджету за шість місяців минулого року виділено 2126 грн. Натомість кожен львів’янин перерахував до центрального бюджету країни 140 грн.

За вирахуванням імпорту Україну, по суті, «годують» три області: Харківська, що видобуває нафту і газ, Дніпропетровська, де видобувається залізна руда, і особливо Полтавська, в якій розвинений видобуток усього переліченого. Вони забезпечують бюджет значними сумами рентних платежів та плати за користування надрами.

Крім цих трьох областей, «в плюс» в першому півріччі працювали також Сумська, Черкаська та Львівська області. У Рівненській доходи і витрати практично рівні.

Між тим видобуток вугілля на Донбасі прибутку державі не приносить. Навпаки, держава щорічно витрачає по 12-14 млрд грн. на підтримку вугільників, переважно компенсуючи різницю між ціною реалізації вугілля та його собівартістю. Вугільні дотації становлять приблизно 30% всіх надходжень з держбюджету в Донецьку і Луганську області.

Однак ці регіони залишаються дотаційними і без цього. Останнім часом сюди спрямовують величезні інвестиції на різні «проекти державного значення» на кшталт будівництва доріг. Крім того, місцевим підприємцям активно відшкодовують ПДВ. За півроку – з Донецької області до держбюджету надійшло 6,7 млрд грн. ПДВ, а відшкодовано було 8,7 млрд грн. Це абсолютний рекорд для всіх регіонів.

Дуже специфічні показники у Києва. З одного боку, столиця генерує близько 40% доходів держбюджету (без урахування митних). З іншого, платежі на будівництво метро, мостів і доріг, а також асигнування численним бюджетним організаціям перекривають надходження і перетворюють Київ в найбільш дотаційний регіон.

У даній оцінці не враховано, скільки приносять до держбюджету митниці того чи іншого регіону, оскільки в цілому податки на імпорт по суті оплачують кінцеві споживачі – рівномірно по всій країні.

Окрім того в розрахунках не враховані бюджетні дотації Пенсійному фонду.

Область	Всего перечислено в госбюджет, млрд. грн.	Всего получено из госбюджета, млрд. грн.	Профицит/дефицит, млрд. грн.	Профицит/дефицит на душу населения, грн.
Полтавская	9,60	4,12	5,48	3757
Харьковская	10,38	3,48	6,90	2520
Днепропетровская	15,03	8,85	6,19	1878
Сумская	2,61	1,63	0,98	865
Черкасская	2,18	1,97	0,21	168
Львовская	4,70	4,34	0,36	140
Ровенская	1,96	1,97	-0,01	-7
Житомирская	3,24	3,54	-0,30	-235
Черновицкая	0,82	1,08	-0,26	-284
Хмельницкая	0,97	1,42	-0,45	-343
Херсонская	1,00	1,40	-0,40	-376
Одесская**	1,85	3,30	-1,46	-609
Черниговская	1,73	2,52	-0,78	-731
Киевская	2,16	3,49	-1,33	-770
Запорожская	1,77	4,07	-2,30	-1297
Винницкая	1,63	3,98	-2,35	-1452
Николаевская	0,80	2,82	-2,02	-1727
Автономная Республика Крым	1,94	5,72	-3,78	-1919
Кировоградская	0,23	2,24	-2,01	-2032
Донецкая	3,85	13,09	-9,25	-2126
Луганская	4,35	9,42	-5,07	-2262
Ивано-Франковская	0,27	3,41	-3,14	-2272
Волынская**	1,47	4,32	-2,85	-2738
Тернопольская	0,92	4,36	-3,45	-3207
Закарпатская	0,98	5,51	-4,53	-3604
Город Киев	50,63	62,27	-11,74	-4072

Наші гроші

Як заповнити декларацію платника єдиного податку першої групи. Інструкція та приклад

Закінчення року — справжній стрес для кожного бухгалтера: безперервний потік поточної роботи, постійні нововведення в законодавстві, складання звітів. Все це ускладнює життя працівників фінансової сфери. Щоб зробити початок нового року більш приємним і зрозумілим, розберемо питання складання декларації платника єдиного податку першої групи.

Яким нормативним актом затверджено декларацію платника єдиного податку?

Звітність ФОП — єдинника універсальна для всіх груп платників. Вона була затверджена Наказом Мінфіну України № 1688 від 21.12.2011 року. Здавати декларацію зобов’язані всі підприємці, які стосуються першої — третьої і п’ятої групи. Подається документ до органу доходів і зборів за місцем проживання підприємця, за яким він взятий на облік як платник податків.

Строки подання декларації для першої групи платників єдиного податку

Говорячи про звітний період і терміни подання декларації не можна не відзначити, що платники першої групи здають її лише один раз на рік. Це визначено в пункті 296.2 ПКУ.

Варто врахувати, що це правило стосується виключно підприємців, які не переступлять максимальну межу одержуваного прибутку та не порушать інші критерії, встановлені Податковим кодексом для першої групи, або ж добровільно не вирішать перейти в іншу групу. Згідно з пунктом 296.5.1 ПКУ в будь-якому з названих випадків декларацію доведеться здавати раз в квартал, окрім хіба що, обрання другой групи.

Крім того, п.49.18.3 і п.296.2 затверджений і термін подання декларації — протягом 60 календарних днів, наступних за закінченням податкового року. У 2014 році при здачі звіту за 2013 рік, кінцевим днем буде 3 березня 2014.

У випадках, коли підприємець на єдиному податку потребує отримання довідки про доходи, він може надавати звітність за період, що відрізняється від вищевказаного. Тільки не забувайте, що це приватне право платника. У даній ситуації декларація заповнюватиметься наростаючим підсумком з початку звітного року і охопить дані з 1 січня податкового року і включно по зазначений у спеціальному полі місяць (пункт 296.8 Податкового кодексу).

Терміни сплати єдиного податку підприємцями першої групи

Незважаючи на те, що ставки зазначеного податку для першої та другої групи відрізняються в два рази, термін його сплати для підприємців обох груп однаковий: згідно з пунктом 295.1 ПКУ, для платників, які здійснюють щомісячне перерахування податку це 20 число поточного місяця.

Таким чином, у січні 2014 року підприємці повинні сплатити єдиний податок до 20 січня 2014 року. Ні в якому разі не варто нехтувати нормами Податкового кодексу, адже штраф за несвоєчасну сплату становить 50% ставки єдиного податку (пункт 122.1 ПКУ).

Необхідно перевіряти, щоб терміни оплати збігалися з робочими днями. В іншому випадку, коли 20 число випадає на вихідний день, терміни сплати не переносяться, тобто податок потрібно заплатити раніше.

Способи подачі податкової декларації платника єдиного податку

Згідно з пунктом 49.3 Податкового кодексу у платника, що відноситься до першої групи, існує можливість вибору способу подання декларації до органів Міністерства доходів і зборів. Потрібно зупинитися на одному з трьох варіантів:

1) Особисте надання підприємцем або уповноваженою особою. Не варто забувати, що здати декларацію можна тільки за наявності паспорта, а у випадку з передачею звіту через третіх осіб, ще й з довіреністю;

2) Пересилка поштою. Робити це потрібно не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку подання декларації (тобто в 2014 році останнім днем відправлення буде 20 лютого). Не варто забувати про повідомлення про вручення і опис вкладених документів;

3) Відправлення засобами електронного зв’язку. Цей варіант стає можливим тільки після реєстрації ЕЦП (електронного цифрового підпису) у порядку, визначеному чинним законодавством.

Які розділи повинен заповнювати платник єдиного податку першої групи?

Декларація « єдинника » складається з кількох розділів. Можливо тому, що підприємці першої групи подаватимуть цю декларацію всього лише другий раз, її заповнення викликає деякі сумніви і нерозуміння.

У першому з розділів вказується інформація про підприємця, а також про орган податкової служби, в який буде направлено звіт. Зверніть увагу, що в графі під номером 6 необхідно вказати вид діяльності, фактично здійснювався в податковому періоді, а не всі перераховані у свідоцтві платника єдиного податку.

У другому розділі вказуються показники діяльності підприємців першої групи. Третій і четвертий розділ заповнюється відповідно представниками другої і третьої групи. Особи, що відносяться до першої групи, в цих двох розділах проставляють прочерки. Єдиноподатники першої групи вказують суми авансових платежів, нарахованих протягом 2013 року.

Шостий розділ призначений для узагальнення суми податку, що підлягає оплаті. Слід зазначити, що підприємці, які у звітному періоді не отримували доходів від незареєстрованих видів діяльності, які оподатковуються за ставкою 15 %, в графах з 22 по 29 проставляють прочерки.

Сьомий розділ необхідний для уточнення податкових зобов’язань, пов’язаних з самостійно виявленими помилками в минулих звітах. Якщо ж у 2013 році такі показники не уточнювалися, в даному розділі ставлять прочерки.

Відповідальність за неподання декларації платників єдиного податку

Пунктом 120.1 ПКУ передбачено відповідальність — штраф. Так, несвоєчасне надання або взагалі неподання декларації обіцяє покарання у розмірі 170 гривень.

Умовний приклад заповнення декларації срощеної системи оподаткування

За 2013 підприємець Сидоров Іван Петрович, що відноситься до першої групи платників єдиного податку, отримав дохід у сумі 200 тисяч гривень, що на 50 тисяч більше граничного розміру, встановленого для даної категорії платників. Згідно з пунктом 293.8 ПКУ з цього перевищення « єдинник » зобов’язаний заплатити 15 % податку і перейти в другу або третю групу.

Сидоров протягом усього року справно виконував свої зобов’язання, сплачуючи авансові платежі по єдиному податку за максимальною ставкою — 10 % від мінімальної зарплати, зафіксованої на 1 січня 2013 (1147 гривень). Приклад правильного заповнення декларації нижче.

Вважаємо, наданої інформації буде достатньо для правильного складання та успішного складання звітності. У будь-якому випадку потрібно стежити за змінами в законодавстві і не забувати вивчати професійну літературу.

Інна Кірсанова

byhgalter.com

Як заповнити декларацію платника єдиного податку третьої групи. Інструкція та приклад

Коли заходить мова про заповнення декларації платника єдиного податку третьої групи, часто складається враження, що це найпростіше, що входить в обов’язки підприємців — «єдинників».

Яким нормативним актом затверджено форму декларації платника єдиного податку?

Здавалося б, що може бути легше, ніж перенесення кількох сум з Книги обліку доходів і витрат у відповідні рядки звітності. Але уважне вивчення деяких норм Податкового кодексу показує, що все не так просто, як здавалося спочатку.

Форма податкової декларації, яку зобов’язані надавати платники єдиного податку, що відносяться до третьої групи, затверджена Наказом Міністерства фінансів за номером 1688 від 21.12.2011 року.

Строки подання декларації для третьої групи платників єдиного податку

Згідно з пунктами 296.3 і 296.7 ПКУ для підприємців третьої групи звітним періодом вважається квартал, півріччя, три квартали та рік. Термін подачі декларації — 40 днів, наступних за останнім днем звітного кварталу (пункт 49.18.3 і 296.3 ПКУ). Таким чином « єдинники» третьої групи повинні подати звіт за 4 квартал 2013 року до 9 лютого 2014 року.

Якщо підприємцю необхідно отримати довідку про доходи за період, що відрізняється від кварталу, згідно з пунктом 296.8 Податкового кодексу, він може це зробити, подавши декларацію з необхідною позначкою в графі «місяць».

Терміни сплати єдиного податку підприємцями другої групи

Терміни сплати єдиного податку визначені статтею 295 ПКУ. Для підприємців вони залежать від обраної групи. Так, для платника третьої групи це 10 днів, наступних за останнім днем подання декларації за звітний квартал. За четвертий квартал 2013 року ФОП повинні заплатити єдиний податок до 19 лютого 2014 року.

Не забувайте, що коли останній день сплати припадає на вихідний або свято, термін не переноситься на наступний робочий день (як у випадку зі звітністю). Єдиний податок необхідно оплачувати раніше встановленого кінцевого терміну. В іншому випадку не уникнути штрафу, рівного 10% розміру недоплати.

Способи подачі податкової декларації платника єдиного податку

Керуючись нормами Податкового кодексу, а саме пунктом 49.3, можна зробити висновок, що існує 3 варіанти подачі декларації:

- Особисто самим підприємцем або уповноваженою особою. Тільки не забувайте складати звіт відразу в двох примірниках: на декларації ФОПа співробітник органу доходів і зборів поставить відмітку про прийняття;

- Поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тільки в даному випадку декларацію потрібно відправити не пізніше ніж за 10 днів до закінчення кінцевого терміну її здачі (термін визначено пунктом 49.5 ПКУ). Якщо звітність не буде прийнята, податкова зобов’язана протягом 5 робочих днів з дати отримання відправити також поштою письмову відмову;

- Електронною поштою. Це можливо тільки при наявності правильно оформленого електронного цифрового підпису.

Які розділи повинен заповнювати платник єдиного третьої групі?

На сьогоднішній день при заповненні декларації «єдинника» слід керуватися нормами ПКУ. По суті, особливих труднощів це доставити не повинно, адже форма звітності досить зрозуміла і проста. «Єдиноподатники» третьої групи заповнюють перший, четвертий і шостий розділи.

Для підприємців, що відносяться до третьої групи, передбачені окремі графи для відображення доходів, які оподатковуються за ставкою 3% і 5%. Виходить, що платник повинен вибрати той рядок, який йому необхідний.

Якщо підприємець оплачує єдиний податок за ставкою 3 %, він вказує суму оподатковуваного доходу без урахування ПДВ у рядку номер 11. Якщо ж ФОП платить 5 % податку, він записує свій оподатковуваний дохід у рядок під номером 12.

У разі, коли підприємець 3-ї групи протягом року отримував доходи: понад гранично дозволених (більше 3 мільйонів гривень), в негрошовій формі чи від ведення забороненої діяльності, він проставляє необхідні суми в рядках 13-15.

Після четвертого розділу декларації, ФОП заповнює шостий розділ. Якщо у податковому періоді не було заборонених доходів, сума з рядка 11 або 12 переноситься до рядка 21.

У ситуації, коли протягом року мало місце зміна групи, підприємець заповнює в декларації таблиці, що відповідають групам єдиного податку, в яких він здійснював свою діяльність. Таким чином, якщо ФОП перші 3 квартали 2013 року працював у другій групі, а в четвертому перейшов на третю, у звітності він заповнює таблиці, призначені для другої і третьої групи.

Відповідальність за неподання декларації платник єдиного податку

Пункт 120.1 Податкового кодексу України передбачає накладення штрафу на тих підприємців, які несвоєчасно надали або зовсім не надали декларацію. Сума штрафу становить 170 гривень.

Умовний приклад заповнення податкової декларації третьої групи

Для умовного прикладу візьмемо підприємця Сидорова Івана Петровича, що відноситься до третьої групи і платить єдиний податок за ставкою 3 % + ПДВ. Пункт 292.11 Податкового кодексу України говорить, що сума ПДВ не може вважатися доходом « єдинника ». Відповідно, всі суми, що відображаються у Книзі обліку доходів і витрат, а також у декларації, показуються без податку на додану вартість.

Отже, протягом 2013 року Сидоров заробив торгівлею 1,2 мільйона гривень ( ПДВ склав 200 тисяч гривень). Також слід зазначити, що підприємець заробив всю суму протягом останнього кварталу року. Тому у рядку 28 декларації буде стояти нуль. В тому разі, коли у попередніх кварталах були б доходи та, відповідно, був би сплачений єдиний податок, у графі 28 стояла би сума єдиного податку згідно попередніх декларації.

Приклад заповнення декларації в подібній ситуації представлений внизу.

Для того щоб не виникало складнощів із заповненням декларації платника єдиного податку, варто регулярно переглядати тематичні видання та моніторити зміни в законодавстві. Тільки так бухгалтер буде в курсі подій і зможе уникнути штрафів.

Інна Кірсанова

byhgalter.com

Як заповнити декларацію платника єдиного податку другої групи? Інструкція та приклад

Одним з найважливіших моментів у використанні спрощеної системи оподаткування можна назвати здачу звітності. У зв’язку з постійними змінами в законодавстві України заповнення декларації платника єдиного податку другої групи часто викликає масу непорозумінь.

Яким нормативним актом затверджено декларацію платника єдиного податку другої групи?

Починаючи з першого кварталу 2012 року всі підприємці, що обрали для себе єдиний податок, зобов’язані здавати до органів доходів і зборів відповідну звітність. Її форма затверджена наказом Міністерства фінансів від 21.12.2011 року №1688.

Строки подання декларації для другої групи платників єдиного податку

Ще до початку 2013 року і набрання чинності з 04.01.2013 року Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 № 5503 -VI, « єдинники» 2-ї групи звітували раз в квартал.

Тепер же вони будуть звітувати до податкової в 4 рази менше, ніж всього рік тому. За результатами 2013 року платники, які відносяться до другої групи, будуть заповнювати і подавати декларацію не раз на квартал, а за підсумками року.

Згідно з пунктами 296.2 і 49.18.3 ПКУ декларацію за 2013 необхідно подати протягом 60 календарних днів, наступних за останнім днем податкового періоду. Таким чином, кінцевою датою подання декларації буде 3 березня 2014.

У разі, якщо протягом року «єдинник» 2-ї групи перейде на загальну систему оподаткування або змінить групу, він повинен буде подавати декларацію за період, що передував даному переходу. Зробити це потрібно у строки, передбачені для квартального звітного періоду.

В окремих випадках, наприклад, коли платнику єдиного податку потрібно отримати довідку про доходи, пунктом 296.8 ПКУ передбачено можливість надання декларації за період, який буде відрізнятися від названих вище. Але варто врахувати, що це виключно добровільне бажання.

У формі декларації платника єдиного податку для даних цілей передбачено поле «місяць». Міністерство Фінансів в поясненні до нього вказало, що декларацію необхідно складати наростаючим підсумком з початку року. Виходить, що в неї потраплять дані з 1 січня і по місяць зазначений у відповідному полі включно.

Терміни сплати єдиного податку підприємцями другої групи

Згідно з пунктом 294.1 ПКУ звітним періодом для платників другої групи є календарний рік. Початок податкового періоду — перший календарний день першого місяця звітного року, а кінець — останній календарний день останнього місяця такого року.

« Єдиноподатники » другої групи оплачують єдиний податок авансовими платежами не пізніше 20 числа поточного місяця. Тобто, за січень 2014 року підприємці другої групи повинні заплатити єдиний податок до 20 січня включно.

Якщо ж ФОП точно вирішить припинити вести підприємницьку діяльність, він повинен подбати про якнайшвидшу подачу в органи доходів і зборів заяви про закінчення діяльності. Варто відзначити, що до моменту поки цього не станеться, особа зобов’язана буде оплачувати єдиний податок.

Варто відзначити, що платники 2-ї групи, які не використовують працю найманих працівників, можуть бути звільнені від сплати податку на один місяць — період своєї відпустки. Крім того, пунктом 295.5 ПКУ підприємці звільняються від сплати податку та на період хвороби, але тільки у випадку, якщо вона триває 30 і більше днів.

Способи подачі декларації платника єдиного податку другої групи

Згідно з пунктом 49.3 ПКУ, декларацію можна надавати одним з декількох способів:

- Особисто самим підприємцем або уповноваженою особою. У даній ситуації важливо не забути скласти звіт у двох примірниках: перший подається співробітнику податкової, а другий з підписом цього ж співробітника повертається підприємцю ;

- Поштою з описом вкладення та повідомленням про вручення. Вибравши такий варіант подачі звітності, необхідно стежити за термінами відправки листа: відіслати його потрібно не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення терміну подачі декларації (20 лютого 2014 роки);

- Електронною поштою. Але цей варіант можливий тільки за наявності у приватного підприємця ЕЦП ( електронного цифрового підпису).

Які розділи повинен заповнювати платник єдиного податку на другій групі?

Декларація складається з 7 розділів. І удавана складність її заповнення абсолютно не відповідає реальності, адже платник, який вибрав другу групу, заповнює тільки перший ( вказує загальні відомості про себе ) і третій розділ. У всіх інших, тобто у другому, четвертому і п’ятому він ставить прочерки.

У шостому розділі необхідно відобразити зобов’язання зі сплати єдиного податку. Сьомий розділ повністю присвячений виправленню допущених раніше помилок у поданих деклараціях.

Відповідальність за неподання декларації платника єдиного податку

За несвоєчасну подачу декларації передбачено штраф у розмірі 170 гривень. Такі санкції встановлені пунктом 120.1 Податкового кодексу України.

Заповнення декларації проходить на підставі даних Книги обліку доходів і витрат. Так сумарний дохід підприємця на другій групі за 2013 не повинен перевищувати 1 мільйон.

Інна Кірсанова

byhgalter.com

Щодо справляння збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 11.01.2014 р. N 382/7/99-99-15-03-03-17

ГУ Міндоходів, в АР Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, Міжрегіональному головному управлінню Міндоходів - Центральному офісу з обслуговування великих платників

Щодо справляння збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Міністерство доходів і зборів України у зв’язку зі зверненнями платників податків і зборів та з метою належного дотримання норм законодавства із питань застосування положень Податкового кодексу України (далі − Кодекс) щодо справляння збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності повідомляє.

Підпунктом 267.2 статті 267 Кодексу визначено види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту.

Відповідно до підпункту 267.3.7 пункту 267.3 статті 267 Кодексу ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності встановлюється згідно із підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Кодексу у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року.

Строк дії пільгового торгового патенту становить 60 календарних місяців (підпункт 267.7.1 пункту 267.1 статті 267 Кодексу).

Враховуючи, що Кодексом визначено встановлення ставки збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту щорічно, суб’єкт господарювання для придбання такого патенту сплачує річну суму збору за перший рік дії патенту (0,05 х мінімальна заробітна плата, установлена законом на 1 січня календарного року).

Строк сплати збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту за наступні роки – не пізніше 15 числа місяця, який передує наступному звітному року (з урахуванням мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року).

Просимо довести вищевикладене до підпорядкованих державних податкових інспекцій та платників податків.

Заступник Міністра

А. П. Ігнатов

Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

від 16 січня 2014 року N 25

Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності

Керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, з метою забезпечення однакового підходу до практичного застосування норм податкового законодавства, наказую:

1. Затвердити Узагальнюючу податкову консультацію щодо орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (додається).

2. Інформаційно-комунікаційному департаменту (Семченко О. В.) забезпечити оприлюднення наказу на офіційному веб-порталі Міндоходів.

3. Начальникам головних управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центрального офісу з обслуговування великих платників довести цей наказ до відома підпорядкованих державних податкових інспекцій.

4. Координаційно-моніторинговому департаменту (Санжаревська І. С.) забезпечити внесення змін до Репозиторія звітної і статистичної інформації Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міндоходів від 06.09.2013 р. N 448.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Ігнатова А. П.

Міністр

О. В. Клименко

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міндоходів 16.01.2014 р. N 25

Узагальнююча податкова консультація щодо орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161 "Про оренду землі" (далі - Закон N 161), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону N 161).

Однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону N 161).

Порядок зміни орендної плати встановлено статтею 23 Закону N 161, відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Згідно із статтею 21 Закону N 161 орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Питання оподаткування регулюються Податковим кодексом України (далі – Кодекс) і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 Кодексу).

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 Кодексу).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Кодексу.

Пунктом 288.1 статті 288 Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (пункти 288.2 - 288.3 статті 288 Кодексу).

Як встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення  розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Кодексу, для інших категорій земель  трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Кодексу, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори у строки та розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З набранням чинності Податковим Кодексом річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, повинен відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму обумовлені статтею 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ст. 33 Закону N 161).

Враховуючи норми чинного законодавства, якщо договір оренди земель державної та комунальної власності підлягає поновленню і платник продовжує користуватися такою земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не отримав письмового заперечення від орендодавця щодо використання земельної ділянки, то до поновлення у встановленому порядку договору оренди земельної ділянки такий платник буде сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору, але не нижче розміру, встановленого підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу.

Директор Департаменту оподаткування та контролю об’єктів і операцій

Л. Г. Павелко

Податкова соціальна пільга з ПДФО у 2014 році

Податкова соціальна пільга (далі - ПСП) – це можливість платника податків зменшити нарахований загальний місячний оподатковуваний дохід у вигляді зарплати. Сума, на яку зменшується загальний місячний оподатковуваний дохід, визначається як відсоток прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нагадаємо, що згідно з абз. 8 п. 1 розділу XIX Податкового кодексу до 31 грудня 2014 року для цілей застосування п. 169.1.1 податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Беручи до увaги новий прожитковий мінімум (тобто 1218 грн), з 1 січня 2014 pоку податкова соціальна пільга становитиме 609,00 гpн, в межах 150 % = 913,50 гpн, а 200 % ПCП = 1218 гpн.

Податкова соціальна пільга може застосовуватися до доходу працівника у виглядi заробітної плати чи прирівняних до нeї виплат, якщo розмір доходу нe перевишує прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленнoгo нa 01 січня звітнoгo податковогo року, помноженoгo нa 1,4 тa округленогo дo найближчиx 10 гривень. Tобтo, максимальний розмір доходу, при оподаткуванні якогo може бути застосована податкова соціальна пільга у 2014 рoці = 1218 * 1,4 ≈ 1710 грн.

Податкова соціальна пільга з ПДФО (ПСП з ПДФО) у 2014 році*

Податкова соціальна пільга з ПДФО (ПСП з ПДФО)
Категорії осіб, що можуть скористатись правом зменшення суми місячного оподатковуваного доходу у вигляді зарплати на суму ПСП з ПДФО (п.169 ПКУ)	Розмір ПСП з ПДФО (у відсотках до загального розміру ПСП у 2014 році*)	Сума ПСП з ПДФО, грн	Граничний розмір доходу для застосування податкової соціальної пільги, грн.**
Для будь-якого платника податку (пп. 169.1.1 ПКУ)	100%	609,0	1710
Для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину (пп.169.1.2 ПКУ)	100%	609,0*кількість дітей	1710*кількість дітей
Для платника податку, який (пп. «а», «б» пп.169.1.3 ПКУ): а) є одинокою матір'ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; б) утримує дитину-інваліда — у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;	150 %	913,50*кількість дітей	1710*кількість дітей
Для платника податку, який (пп. «в»-«е» пп. 169.1.3 ПКУ): в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом; ґ) є інвалідом I або II групи, у т.ч. з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена пп. «б» пп. 169.1.4 ПКУ; д) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів; е) є учасником бойових дій на території інших країн у період після ДСВ, на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім осіб, визначених у пп. «б» пп. 169.1.4 ПКУ;	150 %	913,50	1710
Для платника податку, який (пп. «а»-«ґ» пп.169.1.34 ПКУ): а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями «За відвагу»; б) учасником бойових дій під час ДСВ або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом І і ІІ групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після ДСВ, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час ДСВ або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою; г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час ДСВ на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками; ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.	200%	1218	1710

* Увага! Згідно абз.8 п.1 розділу XIX Податкового кодексу до 31 грудня 2014 року для цілей застосування п.169.1.1 податкова соціальна пільга надається для будь-якого платника податку в розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року (1218 грн*50% = 609,00 грн)
** Відповідно до абз. 1 пп. 169.4.1 ПКУ ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання ПСП одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.

Дебет-кредит

Організація кадрового діловодства у фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності

Основними нормативно-правовими актами у сфері підприємницької діяльності є Цивільний кодекс України (далі — ЦКУ), Господарський кодекс України (далі — ГКУ), Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

Відповідно до статті 42 ГКУ підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 7 КЗпП України визначено, що особливості регулювання праці працівників, які працюють у фізичних осіб — роботодавців за трудовими договорами, установлюються законодавством.

Відповідно до статті 51 ЦКУ до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не установлено законом або не випливає із суті відносин.

У нашій статті поведемо мову про таких суб’єктів малого підприємництва, як фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму та фізичні особи, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо) (далі — підприємці). Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 до приватних підприємців належать фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, разом із членами їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виторгу яких від збуту продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Відповідно до цих умов такі підприємці є платниками єдиного податку і перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності.

На кожного найманого працівника підприємець-роботодавець зобов’язаний отримати в податковій інспекції, де він перебуває на обліку, довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку (п. 4 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599). Така довідка має зберігатися в підприємця і є документом суворої звітності. У разі звільнення працівника з роботи довідку слід здати в податкову інспекцію.

Загалом вітчизняне трудове законодавство зорієнтоване на роботодавців — юридичних осіб, одначе попри це воно поширюється і на підприємців, оскільки згідно зі статтею 21 КЗпП підприємці мають право укладати трудові договори з найманими працівниками. Це означає, що підприємець зобов’язаний вести кадрову документацію.

З огляду на спрощену систему ведення обліку і звітності, ведення кадрової документації підприємцем теж буде спрощене, на відміну від юридичних осіб. Проте ведення підприємцем окремих кадрових документів є якщо не обов’язковим, то дуже доцільним. Це пов’язано з вимогами дотримання роботодавцями норм трудового законодавства у відносинах з найманими працівниками. Адже згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУАП) за порушення вимог законодавства про працю на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності накладається штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 грн.).

Підприємець повинен:

- розробляти правила внутрішнього трудового розпорядку;

- укладати трудові договори з найманими працівниками;

- вести табелі обліку використання робочого часу;

- вести трудові книжки найманих працівників;

- провадити обчислення термінів збереження документації і її знищення.

Правила внутрішнього трудового розпорядку

Згідно зі статтею 21 КЗпП наймана особа — працівник зобов’язується виконувати роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. Тому роботодавець-підприємець повинен попередньо розробити правила внутрішнього трудового розпорядку. Тим більше що наявність цих правил є вигідною і для самого підприємця, що дає йому можливість контролювати дотримання трудової дисципліни працівниками, адже за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, навіть аж до звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП).

Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємцеві варто розробляти на основі Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20 липня 1984 року № 213. І хоча цей нормативний документ прийнятий і діяв ще за радянських часів, замість нього дотепер нових правил не затверджено. Натомість, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII, на території України до прийняття відповідних законодавчих актів застосовують акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

Загалом правила складаються в довільній формі й мають містити таку інформацію:

- порядок прийняття на роботу працівників та звільнення їх з роботи;

- права й обов’язки роботодавця;

- права й обов’язки працівників;

- режим роботи;

- порядок заохочення за роботу;

- порядок накладення стягнення за порушення трудової дисципліни тощо.

Правила внутрішнього трудового розпорядку доцільно затвердити підписом і печаткою підприємця.

Прийняття підприємцем найманої особи на роботу

Трудовий договір

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 КЗпП, приймаючи на роботу найманого працівника, підприємець зобов’язаний укласти з ним письмовий трудовий договір, а протягом тижня від часу фактичного допуску працівника до роботи — зареєструвати цей договір у центрі зайнятості за місцем свого проживання. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 (далі — Наказ № 260) затверджено форму трудового договору, яку слід використовувати, коли підприємець оформляє найману особу на роботу (додаток 1).

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 9 жовтня 2001 року № 06/2-4/133 сторони мають право самостійно вирішувати питання щодо безпосереднього змісту договору, а тому можуть вносити у трудовий договір потрібні зміни й доповнення, які не мають погіршувати умови роботи працівників порівняно з чинним законодавством. Тим паче що відповідно до статті 21 КЗпП до трудового договору можна включати умови, які задовольняють і роботодавця, і працівника.

Більше того, якщо сторони трудового договору домовляться змінити умови вже існуючих договорів або ж узяти за взірець договір, затверджений Наказом № 260, вони можуть унести відповідні зміни до вже укладених трудових договорів, якими передбачити зміну окремих положень, або викласти договір у новій редакції (лист Держкомпідприємництва від 25 квітня 2002 року № 1-311/2337).

Порядок реєстрації трудового договору в центрі зайнятості теж затверджено Наказом № 260. Відповідно до його норм указаний договір складають у трьох примірниках: 1-й — для найманої особи, 2-й — для приватного підприємця — роботодавця, 3-й — для центру зайнятості.

Згідно з пунктом 3 Наказу № 260 для реєстрації трудового договору в центрі зайнятості сторони повинні подати такі документи:

- фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників:

— паспорт;

— свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності;

— довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

- фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг:

— паспорт;

— довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

- працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи:

— паспорт;

— трудову книжку;

— довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

- особа, яка вперше влаштовується на роботу і не має трудової книжки:

— паспорт;

— довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код.

Із набуттям чинності постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю» від 29 жовтня 2009 року № 1168 (далі — Постанова № 1168) з 13 листопада 2009 року реєстрацію трудового договору в центрі зайнятості можна здійснювати в присутності лише підприємця, але за умови, що підпис найманого працівника на договорі завірено нотаріально (п. 2 Постанови № 1168). Раніше, до набуття чинності Постановою № 1168, реєстрація трудового договору в центрі зайнятості відбувалася винятково за умови присутності обох сторін — як підприємця, так і найманого працівника.

Працівник центру зайнятості реєструє трудовий договір і робить про це відповідну відмітку на всіх трьох примірниках договору, відтак два примірники трудового договору з відміткою про реєстрацію повертає підприємцеві.

Згідно з абзацом другим пункту 3 Постанови № 1168, зареєструвавши договір у центрі зайнятості, підприємець протягом трьох робочих днів з дня надходження договору зобов’язаний вручити працівникові під розписку один примірник зареєстрованого трудового договору, а також повернути трудову книжку із записом про прийняття на роботу.

Ведення трудових книжок найманих працівників

Порядок ведення трудових книжок в Україні визначається двома документами — постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі — Інструкція № 58).

Порядок ведення трудових книжок на працівників, які працюють у приватних підприємців, визначено пунктом 2.20-1 Інструкції № 58.

Згідно зі статтею 48 КЗпП приватні підприємці зобов’язані вести трудові книжки на всіх найманих працівників, які пропрацювали в них понад п’ять днів, окрім сумісників.

Звернути увагу

Громадяни, які виконують роботи (надають послуги) підприємцеві за договорами цивільно-правового характеру, не є найманими працівниками у межах таких договорів, тому трудовий договір не укладається, трудова книжка не заповнюється.

Згідно з пунктом 8 Наказу № 260 підприємець має право на підставі записів про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору вносити відповідні записи про прийняття і звільнення з роботи до трудової книжки найманого працівника. Своєю чергою, відповідальний працівник центру зайнятості повинен завірити особистим підписом записи, внесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчити їх печаткою (п. 9 Наказу № 260).

На практиці це робиться так. Під час прийняття на роботу працівника вноситься запис: «Прийнято (зазначається професійна назва роботи) за трудовим договором (вказується дата і номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості)», при цьому у графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: «Трудовий договір (номер) зареєстровано (дата)». При звільненні працівника робиться запис: «Звільнено з роботи (зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «Трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)» (додаток 2).

Внесені підприємцем у трудову книжку записи підтверджуються підписом службової особи центру зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, та завіряються його печаткою (лист Держкомпідприємництва від 20 вересня 2001 року № 3-422-246/5750).

Згідно з пунктом 2.20-1 Інструкції № 58 трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Заповнення титульного аркуша трудової книжки

Якщо найманий працівник улаштовується на роботу вперше, хто вправі заповнювати та завіряти першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки? Адже в пункті 2.12 Інструкції № 58 сказано, що титульний аркуш трудової книжки (відомості про працівника) підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, а відтак завіряє печаткою підприємства (або печаткою відділу кадрів). Тобто виходить, що підприємець, як фізична особа (не юридична), не має права завіряти першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки. Чи так це?

Думки державних органів з цього приводу різняться:

1. Думка Міністерства праці та соціальної політики України (лист від 23 березня 2006 року № ДЦ-12-1528/0/6-06) зводиться до того, що ні фізичні особи — роботодавці, ні службові особи державної служби зайнятості не наділені правом заповнювати титульний аркуш трудової книжки працівника. Їхні повноваження поширюються лише щодо ведення трудових книжок працівників у межах, визначених пунктом 2.20-1 Інструкції № 58, тобто щодо завірення факту трудових відносин між працівником і фізичною особою — роботодавцем відповідно до зареєстрованого в державній службі зайнятості трудового договору. Натомість період трудової діяльності працівника в роботодавця — приватного підприємця підтверджуватиметься письмовим трудовим договором на підставі пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. А страховий стаж працівника, який ураховується для призначення пенсії, можна також підтвердити даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Таким чином, якщо не ведеться трудова книжка, у цьому разі це не є порушенням норм трудового законодавства і, отже, приватного підприємця — роботодавця не можна притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 41 КУАП.

2. Думка Держкомпідприємництва (лист від 30 березня 2006 року № 2421): приватні підприємці мають право заводити трудові книжки на найманих працівників, які працевлаштовуються вперше, та завіряти записи на титульному аркуші їхньої трудової книжки. А ось працівники центру зайнятості цього робити не зобов’язані.

3. Думка Міністерства юстиції України (лист від 24 березня 2006 року № 21-5-172): у пункті 2.12 Інструкції № 58 чітко не передбачено, як саме заповнює трудову книжку приватний підприємець — роботодавець, який приймає на роботу працівника, що працевлаштовується вперше. А тому пункт 2.12 Інструкції № 58 потребує перегляду і з цього приводу пропонують Міністерству праці та соціальної політики України внести до неї відповідні зміни.

Тим часом і досі в Інструкцію № 58 цих змін не внесено і питання щодо заведення трудової книжки приватним підприємцем — роботодавцем на працівника, який влаштовується на роботу вперше, залишається відкритим. Як же тоді на практиці повинен чинити підприємець у таких випадках?

Вважаємо, що насамперед варто керуватися найвищим нормативно-правовим актом, який регламентує трудове законодавство в Україні, — КЗпП, зі статті 48 якого випливає, що на працівника, який уперше влаштовується на роботу, трудову книжку оформляє власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець, яким у цьому випадку є підприємець. Адже наявність записів у трудовій книжці свідчить не лише про трудовий стаж працівника, а й про його досвід, який має вирішальне значення у формуванні працівника як професіонала та забезпечує йому значні переваги під час майбутнього працевлаштування, оскільки, як вказує стаття 48 КЗпП, саме трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Ведення трудової книжки приватного підприємця

  Іще одне цікаве питання щодо ведення трудових книжок приватним підприємцем: чи повинен підприємець заповнювати трудову книжку на самого себе?

Підприємець не веде на себе трудової книжки, оскільки трудову книжку як основний документ про трудову діяльність працівника повинен заповнювати роботодавець, а підприємець у межах своєї підприємницької діяльності ні з ким не перебуває у трудових відносинах та не є найманим працівником. Так стверджує Міністерство праці та соціальної політики України (лист від 30 листопада 2005 року № 06-К54813/26; далі — Лист № 06-К54813/26). Ведення трудових книжок передбачене на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (ст. 48 КЗпП), а співпраця приватного підприємця та замовника його робіт чи послуг базується на цивільно-правових відносинах (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). І це логічно, адже підприємець провадить свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця, а не на підставі трудового договору (лист Держкомпідприємництва від 29 березня 2002 року № 2-222/1832). У цьому випадку пенсійний стаж для підприємця зараховуватиметься на підставі сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду, навіть якщо нема запису у трудовій книжці. Підставою для цього буде довідка, видана Пенсійним фондом України (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2002 року № 06/2-4/133).

Разом з тим ніщо не перешкоджає приватному підприємцеві укладати трудовий договір з іншим роботодавцем і самому бути найманою особою. При цьому підприємець може працювати як в одного роботодавця (це буде його основне місце роботи), так і в кількох (тобто за сумісництвом). У цьому разі його трудові відносини з роботодавцями узаконять у трудовій книжці (якщо це буде його основне місце роботи, або без неї — якщо робота здійснюватиметься за сумісництвом). Статус особи як приватного підприємця ніяк не впливатиме на коло його трудових обов’язків на роботі за наймом (Лист № 06-К54813/26).

Звільнення з роботи найманого працівника

Підстави припинення трудових відносин, передбачені у статті 36 КЗпП, поширюються також на роботодавців — приватних підприємців. Особливістю припинення трудових відносин з найманим працівником, який працює у приватного підприємця, є те, що це теж треба реєструвати в центрі зайнятості, причому у присутності обох сторін — як приватного підприємця, так і найманого працівника.

Згідно з пунктом 6 Наказу № 260 у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково підприємець робить запис у трудовому договорі про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП, про що сторони особисто сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Це також підтверджує Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 1 жовтня 2009 року № 227/06/186-09.

Своєю чергою, працівник центру зайнятості повинен зняти трудовий договір з реєстрації протягом трьох днів, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів (п. 6 Постанови № 1168).

Розірвання трудового договору має підтверджуватися підписами сторін трудових відносин у всіх примірниках трудового договору.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 1168, для того щоб розірвати трудовий договір в односторонньому порядку за ініціативою підприємця-роботодавця (у випадках, визначених КЗпП), підприємець насамперед зобов’язаний письмово повідомити про це найманого працівника та у визначені строки провести передбачений законодавством розрахунок. Згідно зі статтею 116 КЗпП розрахунок з працівником потрібно провести в день його звільнення. Якщо в такий день працівник не працював, тоді — не пізніше наступного дня після пред’явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша ст. 116 КЗпП). У цьому разі підприємець може зняти трудовий договір з реєстрації у центрі зайнятості без присутності найманого працівника.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 1168 державна служба зайнятості знімає з реєстрації трудовий договір у разі його розірвання за ініціативою підприємця, якщо підприємець подасть такі документи:

- примірник трудового договору;

- заяву про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору;

- копії документів, що підтверджують:

— надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подають копії підтвердних документів;

— проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником, або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.

Після того як надійдуть ці документи, державна служба зайнятості протягом наступних трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів та повідомляє працівникові.

Якщо найманий працівник не був присутній під час зняття трудового договору з реєстрації, він має право звернутися до центру зайнятості, службова особа якого протягом трьох робочих днів з дня такого звернення робить відповідну відмітку у виданому йому примірнику трудового договору та засвідчує у трудовій книжці запис про звільнення з роботи, внесений підприємцем (п. 7 Постанови № 1168).

У будь-якому разі найманий працівник має право в порядку, установленому законодавством, оскаржити рішення підприємця щодо звільнення його з роботи.

Заяви та накази

Оформляючись на роботу до приватного підприємця (або звільняючись з роботи), найманий працівник може не писати заяви, як це передбачено для процедури прийняття (звільнення) на роботу на підприємстві. Відповідно приватному підприємцеві не доцільно видавати наказ (розпорядження) про прийняття на роботу. Зареєстрований у центрі зайнятості трудовий договір між працівником і підприємцем є документом, який фактично заміняє традиційні заяву та наказ про прийняття (звільнення) на роботу. Тому приватні підприємці не повинні оформляти накази про прийняття і звільнення з роботи працівників. Одначе, надаючи відпустки працівникам, підприємцеві варто оформляти відповідні накази або розпорядження на підставі заяви про надання відпустки.

Крім того, приватні підприємці також не повинні вести книги обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них та книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, оскільки ці види документів передбачено пунктом 7.1 Інструкції № 58 тільки для підприємств. Згідно з пунктом 1.1 Інструкції № 58 до підприємств відносяться «підприємства, установи та організації», а приватні підприємці є окремою категорією суб’єктів господарювання, тому пункт 7.1 Інструкції № 58 на них не розповсюджується.

Ведення особових справ працівників підприємець може здійснювати за власним бажанням. Наприклад, з метою отримання повної інформації про найманих працівників (копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, документів про утворення й підтвердне право на податкову соціальну пільгу тощо). Це є корисним особливо в умовах великої плинності кадрів.

Табель обліку використання робочого часу

Табель обліку використання робочого часу (далі — табель) (форми № П-5), затверджений наказом Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 5 грудня 2008 року № 489 (далі — Наказ № 489), підприємцеві доцільно вести, особливо якщо працівники працюють за сумісництвом, у ненормованому режимі абощо, адже цей документ — підстава для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги у разі тимчасової непрацездатності, заробітної плати за час відпустки та інших виплат. Тим часом Наказ № 489 не установлює вимог чи методичних рекомендацій щодо порядку заповнення табеля, більше того, згідно з пунктом 2 примітки до табеля ця форма має рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, потрібних для заповнення форм державних статистичних спостережень. Якщо треба, форму можна доповнити іншими показниками, потрібними для обліку на підприємстві. Тому підприємець може увести свої позначення для заповнення.

Також підприємець повинен вести документацію на заробітну плату за час відпустки, визначену в Законі України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (як-от, графік відпусток, заява працівників про надання відпустки, наказ підприємця про терміни і тривалість відпустки). Наказ про надання працівникові відпустки може оформлятися за формою № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», затвердженою Наказом № 489.

Терміни зберігання кадрових документів та їх знищення

Терміни зберігання первинних документів, документів податкової звітності та іншої документації визначено Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року № 41 (далі — Перелік № 41). Перелік № 41 призначено для використання всіма органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими підприємствами будь-якої форми власності, а також фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності. Окремого нормативного документа, який би регулював порядок роботи з документами приватних підприємців — фізичних осіб, поки не унормовано, тому в листі від 27 лютого 2009 року № 1899 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва радить приватним підприємцям керуватися нормами Переліку № 41.

Відповідно до норм Переліку № 41 термін зберігання документів, які підприємець використовує у своїй господарській діяльності, становить відповідно 3, 5 і 75 років (за період до 1 липня 2000 року) та протягом невизначеного терміну залежно від виду документа.

Обчислення термінів зберігання документів провадиться від 1 січня року, наступного за роком завершення їх діловодства. Одначе, скажімо, для усіх видів договорів, угод, зокрема трудових договорів, відлік терміну зберігання починається від дати закінчення строку дії договору за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань додержання податкового законодавства відповідного періоду або вони зберігаються до врегулювання питань у разі виникнення спорів, провадження слідчих дій і судових справ (ст. 345 Переліку № 41). Такі самі умови передбачено для зберігання первинних документів з обліку робочого часу (як-от, табелів обліку використання робочого часу), а саме: не менше 3 років, якщо перевірку здійснили податкові органи, а у разі виникнення спорів, провадження слідчих дій і судових справ — зберігаються до ухвалення остаточного рішення. Так установлено статтею 315 Переліку № 41.

Якщо підприємець веде документацію в електронному вигляді, то, згідно зі статтею 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації має бути не меншим від строку, установленого законодавством для відповідних документів на папері.

Згідно з підпунктом 2.12 частини II Переліку № 41 роботодавцеві (зокрема підприємцеві) заборонено знищувати первинні документи і документи податкової звітності до завершення перевірки державними податковими органами з питань додержання податкового законодавства. А також заборонено знищувати документи, якщо їх можна долучити у разі виникнення спорів, провадження слідчих дій і судових справ. Такі документи треба зберігати навіть понад установлений термін до ухвалення остаточного рішення відповідних інстанцій.

Підприємці так само можуть керуватися нормами Переліку № 41 і під час знищення документів, термін зберігання яких минув.

Оскільки спеціальної форми акта про вилучення для знищення документів законодавством не передбачено, складають акт довільної форми. Проте такий акт має узгоджуватися з відповідною архівною установою.

Під кадровою документацією маються на увазі документи, що регламентують порядок використання роботодавцем найманої праці, регістри обліку робочого часу, документи, що відображають факти прийняття на роботу, звільнення з роботи, надання відпустки, направлення у відрядження тощо.

Ольга ХАМАЙДЮК,

консультант з бухгалтерського обліку та оподаткування

ЖУРНАЛ "ДОВІДНИК КАДРОВИКА"